Сторінка соціального педагога

Поради педагогам, котрі працюють із важковиховуваними дітьми

Як показати дітям, що їх цінують?

• Під час зустрічі з дітьми вітайтеся.
• Цікавтеся думкою дітей.
• Допомагайте їм почуватися прийнятими.
• Запитуйте їх про них самих.
• Вислуховуйте дітей.
• Займайтеся дитячими проблемами, кон­фліктами до того, як вони стали суттєвими.
• Дозволяйте дітям помилятися.
•  Допомагайте їм учитися на ваших по­милках.
• Створюйте безпечні та відкриті взаємовід­носини.
• Розмовляйте з ними відверто.
• Станьте їхнім однодумцем.
• Дайте зрозуміти, що діти завжди можуть на вас розраховувати.
• Під час розмови дивіться їм у вічі.
• Скажіть, що готові вислухати їх у будь-який час.
• Підтримуйте їхні пропозиції.
• Завжди давайте їм ще один шанс.
• Радьтеся з ними.
• Дякуйте їм.
• Будьте чесними.
• Дайте зрозуміти дітям, що ви – друг.
• Допоможіть їм повірити в себе.
• Запитайте, про що вони мріють, заохочуйте їх, переконуючи в тому, що мрії можуть стати ре­альністю.
• Називайте їх лише на ім’я.
• Дайте дитині відчути відповідальність.
• Часто і невимушено говоріть компліменти.
• Будьте доброзичливим учителем для дитини.

Практичний психолог
Центру ФППДРДП
Коваль М.В.

Поради щодо покращення психологічного клімату в класі

1. Організація загальних колективних справ, спільних переживань:

• колективні привітання з днем народження учнів;
• виявлення щирого співчуття від імені класу в дні сумних подій, хвороби, невдач;
• спільні поїздки-екскурсії пам’ятними міс­цями, походи;
• спільне відвідування концертів, вистав;
• спільне проведення святкових днів.

2. Уміння вчителя формувати гуманні вза­ємини з учнями:

• сигнал вашої доброзичливості – добра усмішка, привітність. Ви не маєте наголошу­вати на відмінностях у соціальному статусі, віці, відмінностях між собою й учнем. Вислов­люйте власне розуміння доброзичливо, у формі поради. Умійте уважно і зацікавлено слухати учнів;
• враховуйте індивідуальні особливості шко­ляра (запальність, мовчазність, вразливість, зам­кнутість), його стан, ставлення до вас;
• умійте вислухати людину, особливо у хви­лини напруженої ситуації, що виникла внаслідок певних неприємностей, непорозумінь;
• зберігайте «секрети», довірча бесіда потребує обережності, делікатності;
• шанобливо ставтеся до думки інших людей (ви можете помилитися). Намагайтеся перекону­вати, не поспішайте використовувати адміністра­тивні права;
• прагніть сказати про учня добре слово, якщо він цього заслуговує. Схвалення діє сильніше, ніж осуд. Ураховуйте, що часті схвалювання тих самих учнів, протиставлення їхніх успіхів вадам інших сприяють поганому ставленню до цих дітей усього класу.

Практичний психолог
Центру ФППДРДП
Коваль М.В

 Як підтримати дисципліну в класі?

Альберт Ейнштейн був мрійником. Вчителі бідкалися, що з цього хлопця нічого не вийде, бо своїми діями він порушує дисципліну в класі, і йому ліпше покинути школу. Проте Ейнштейн став одним із видатних науковців у світу

Поради вчителю)

1. Установіть межі дозволеного, еталони по­ведінки учнів для стандартних ситуацій (як вхо­дити у клас, як сидіти, відповідати на запитання, прибирати книжки тощо). Зробити це треба, перш ніж ви почнете стежити за дотриманням порядку.

2. Поводьтеся так, щоб учні відчували, що ви керуєте навчальним процесом, при цьому всіляко стимулюйте їхню активність.

3. Стежте за своєю мовою, розмовляйте завжди повільно, спокійним голосом.

4. Не відволікайтеся на незначні порушення, моралізування. Урок – це не арена для з’ясу­вання стосунків.

5. Дотримуйтеся доброзичливого, мажорного тону, будьте уважні до кожного учня. Надавайте необхідну підтримку, відзначайте успіхи, ство­рюйте життєрадісний, оптимістичний настрій у класі.

6. Стежте за правильністю постави, проводьте фізкультхвилинки.

7. Давайте учням частіше працювати у групах – це може бути стимулом до зайнятості кожного, запорукою хорошого настрою і добро­зичливої поведінки.

8. Створюйте такі умови, щоб важкі, слабкі діти могли почуватися лідерами.

9. Не принижуйте учнів, не вдавайтеся до образ, сарказму. Гнів, дратівливість, імпуль­сивність не сприяють зміцненню дисципліни й авторитету вчителя.

10. Будьте привітними, але враховуйте, що фа­мільярність може призвести до неповаги.

11. Не виявляйте антипатії до важких учнів, сподіваючись від них поганої поведінки. Діти від­чувають скептичне ставлення до них і часто по­водяться відповідно до ваших очікувань.

12. Не допускайте появи «улюбленців», це створює зайві проблеми, ускладнює стосунки в колективі.

13. Умійте керувати емоціями, знайте ціну кожному слову, тонові.

14. Не соромтеся виявляти почуття гумору. Можна посміятися і з себе, адже ви не вважаєте себе досконалим. Проте не можна висміювати учнів.

15. Не забудьте привітати дитину з днем на­родження.

16. Підтримуйте контакт із учнями поза уро­ками, на заняттях гуртка, позакласних заходах, спільних походах.

17. Зміцнюйте зв’язки з батьками, намагай­теся отримати від них підтримку.

18. Робіть виклад матеріалу яскравим, захоп­люйте учнів за допомогою   різноманітних методів, наочності та змістовності.  

      На вибір учнем прийнятної або непри­йнятної поведінки впливають такі умови: якість стосунків між ним і вчителем; атмосфера у класі, спрямована на успіх або, навпаки, де­структивна; відповідна цьому структура клас­ного колективу.

Психологічні рекомендації вчителям щодо роботи з дітьми-переселенцями у конфліктний та постконфліктний період

Діти, що приїхали до нас з зони АТО пережили безліч різних стресових ситуацій. Як і дорослі, більшість дітей справляються з численними стресами, пов’язаними з положенням переселенця, однак вони в більшості випадків травмують дитячу психіку, в результаті чого деякі діти стають психологічно вразливими. І це цілком зрозуміло, адже ці діти часто втрачають батьків, близьких людей, які за ними доглядали, братів і сестер, родичів і друзів, свій будинок, майно, іграшки, знайоме оточення, звичний образ повсякденного життя.

У навчальних закладах при роботі з дітьми-переселенцями важливо не робити ніяких припущень про те, що вони пережили, і не наклеювати на них ярликів “не такий, як усі” або “травмований”. У кожної дитини була своя втрата, психологічна травма, і всі діти по-різному реагують на ці переживання.

Влаштована в житті людина знаходиться в центрі цілої системи взаємин. Переселенців надзвичайні обставини зривають з якоря, позбавляють опори. Люди, що мають соціальну допомогу і надають освіту, повинні допомагати їм відновити зв’язки в цій павутині проблем. Школи, зокрема, можуть допомогти дітям зав’язати нову дружбу, відновити роль і статус.

Надання цим дітям емоційної підтримки є невід’ємною частиною шкільної політики щодо біженців, і це питання не можна розглядати у відриві від таких питань, як забезпечення дружньої атмосфери, позитивних зв’язків між сім’єю і школою. Школа, в якій задовольняються потреби дитини, яка опинилася у складних життєвих обставинах в навчанні і соціальному спілкуванні, – це саме та школа, де дитина відчуває себе щасливою. І навпаки, скільки б не допомагали дитині порадами, вона не буде щасливою, якщо стикається з нерозумінням у школі.

Одні діти-біженці можуть пристосовуватися і знаходять своє місце в новій школі. Інші спочатку почувають себе розгубленими і нещасними, але потім цілком здатні добре вчитися. Менша частина таких дітей виявляють ознаки порушення поведінки. Важливо, щоб педагоги були уважними і знали, коли і що викликає у дітей поганий настрій. Тільки за такої умови можна надати потрібну підтримку.

Якщо у дитини виникають труднощі в школі, надзвичайно важливо негайно встановити гарний зв’язок з батьками або іншими основними опікунами. Іноді проблеми батьків і дитини можуть бути тісно взаємно пов’язані. Надзвичайні обставини часто руйнують сімейні стосунки: діти можуть позбутися батьків або основних опікунів. Ще частіше діти позбавляються уваги своїх батьків, які бувають настільки поглинені турботою про виживання і власними проблемами, що не можуть приділяти маленьким дітям ту увагу, якої вони потребують.

Для багатьох вимушених переселенців ізоляція і відсутність підтримки є важливими факторами ризику. Якщо біженці-діти відчувають труднощі в школі, важливо перевірити, чи мають вони і їхні родини підтримку з боку місцевого населення, чи відвідують позашкільні гуртки, чи мають доступ на ігрові майданчики.

Будь-яка дитина, що викликає тривогу, повинна спостерігатися протягом деякого періоду часу. Педагогам слід уникати робити поспішні висновки або наклеювати на дитину готовий ярлик. Вони повинні спробувати з’ясувати біографію дитини і відомості про те середовище, з якої вона вийшла, а також причини її поведінки.

Прихід в нову школу часом викликає страх у багатьох дітей. Є школи, наприклад, великі і галасливі, і діти можуть в них почувати себе втраченими, особливо коли у них мало друзів. Хоча під час уроків дитина ще абияк може справлятися з труднощами, на перервах вона може почувати себе зовсім нестерпно. Тому рекомендовано, щоб в школах були безпечні місця, наприклад кімната або яке-небудь тихе місце, де діти можуть посидіти, якщо їм не хочеться брати участь в іграх на майданчиках.

Діти сімей біженців і вимушених переселенців відчувають проблеми різноманітного характеру: побутові, матеріальні, психолого-педагогічні, що призводить до різних форм психосоціальної та педагогічної дезадаптації. Багато дітей сімей мігрантів демонструють задовільне ставлення до навчання, слабку ініціативність, відхилення особистісного розвитку (занижена самооцінка, підвищена тривожність, знижене самопочуття, активність, настрій; мають місце прояви агресивності, порушення поведінки).

Дітям, котрі пережили психологічну травму, досить важко зрозуміти, що сталося з ними. Це пов’язано, насамперед, з їх віковими особливостями, їм бракує соціальної, фізіологічної та психологічної зрілості. Дитина не в змозі повністю усвідомити зміст того, що відбувається, вона просто запам’ятовує саму ситуацію, свої переживання в ту мить (в пам’ять врізається вереск гальм, свист падаючого снаряда, гул вертольотів, звуки ударів, вибуху, жар вогню і т. д.). Інтенсивність переживань може бути занадто сильною для дитини, і вона стає дуже вразливою.

Травмовані діти висловлюють свої, пов’язані з пережитим, почуття через поведінку. Так, у дітей дошкільного віку (від 4 до 7 років) відзначається прагнення до одноманітної гри з використанням предметів, що мають відношення до психотравми.

Спектр посттравматичних симптомів у дітей включає в себе зміни на фізіологічному, емоційному, когнітивному, поведінковому рівнях.

До загальних посттравматичних симптомів, характерних для дитячого віку, відносяться:

На фізіологічному рівні:

1. Порушення сну, часті пробудження під час сну внаслідок кошмарів.

2. Багато дітей скаржаться на болі в животі, головні болі, що не мають фізичних причин.

3. Часте сечовипускання.

4. Розлад стільця.

5. Тремтіння, посмикування.

6. Соматизація – стан, пов’язаний з рецидивними соматичними скаргами тривалістю кілька років.

На емоційному рівні:

1. Загальна і найперша реакція на пережитий стре, страх, тривогу. З часом у дітей можуть розвиватися специфічні фобії; розлад тривожної розлуки, порушення характеризується вираженою тривогою, внаслідок відділення дитини від звичної турботи про нього, страх засипати в темряві одному.

2. Деякі діти часто відчувають почуття провини за те, що трапилося, у них формується уявлення про те, що «погані речі трапляються з поганими дітьми» і вони сприймають хвилювання і страхи батьків як викликані власною поведінкою.

3. Психотравмовані діти стають більш дратівливими.

4. Розвивається депресія.

5. Діти стають плаксивими.

На когнітивному рівні:

1.У травмованих дітей погіршується концентрація уваги, вони стають неуважними.

2. Порушується пам’ять, діти стають забудькуватими, часто діти не можуть пригадати важливу персональну інформацію, зазвичай травматичного або стресового характеру.

3. Диссоціативна фуга. Характеризується нездатністю згадати минуле і безладом, плутаниною, в поєднанні з раптовим і несподіваним втікання з дому.

4. У травмованих дітей часто з’являються думки про смерть.

На поведінковому рівні:

1.У травмованих дітей можлива різка зміна поведінки: вони не хочуть розлучатися з батьками навіть ненадовго, деякі можуть в прямому сенсі слова чіплятися за батьків і мати потребу в їх постійній присутності, фізичному контакті з ними і заспокоєнні.

2. Багато дітей часами повертаються до поведінки, властивими молодшому віку. Деякі мочаться в ліжко, втрачають навички охайності, смокчуть пальці або взагалі поводяться як малюки.

3. Травмовані діти стають більш впертими, гнівними, агресивними. Їх поведінка характеризується ворожістю і конфліктністю по відношенню до інших.

4. У травмованих дітей зазвичай відзначається широке коло поведінки – такої як: страхи виходити з дому, залишатися одному або бути в замкненому просторі.

5.Розлад реактивної прихильності характеризується помітним порушенням розвитку соціальних навичок до п’ятирічного віку. У важких випадках ці симптоми можуть тривати протягом декількох місяців.