Савсюк Наталія Анатоліївна обіймає посаду соціального педагога Комунального закладу Сумської обласної ради «Глинська спеціальна школа» з 2021 року.
Освіта: вища, Глухівський національний педагогічний інститут ім. С.М. Сергєєва-Ценського
Кваліфікація «вчитель початкових класів».
Працює над методичною проблемою : «Формування соціальної поведінки учнів спеціальних шкіл»
Соціальний педагог – це не професія, це покликання.
Спробуй змінити світ на краще!
Життєве кредо:
«Повага до людей є повагою до самої себе.
Бути людиною завжди і у всьому!»
Завдання соціального педагога
- Створити необхідні умови для належної адаптації здобувачів освіти до освітнього процесу, надання рекомендацій вчителям та вихователям щодо корекції виявлених недоліків;
- Забезпечити захист прав і свобод вихованців, створення умов для комфортного навчання та виховання дітей, створення безпечного середовища в навчальному закладів; ● Проводити профілактичну роботу із здобувачами освітнього процесу стосовно насилля та агресивної поведінки, жорстокого поводження, булінгу, конфліктів;
- Підвищення соціальної компетентності дітей в питаннях здорового способу життя, профілактика суїцидальної поведінки; профілактика різних форм залежностей, соціально небезпечних ігор;
- Підвищення рівня обізнаності учнів щодо відповідальної поведінки, умінь конструктивного спілкування;
- Підвищення психологічної культури всіх учасників освітнього процесу.
Якщо у Вас є запитання до мене, як до спеціаліста, радо допоможу.
Для цього Вам потрібно звернутися на онлайн – консультацію за електронною адресою: nsavsiuk3@gmail.com
Контактний телефон – 0689650971
1.Забезпечувати всебічний розвиток особистості молодшого школяра. 2.У засвоєнні предметних знань, умінь і навичок спиратись на сформовані в 3.дітей до школи пізнавальні вміння, розвинені психічні процеси. 4.Процес навчання будувати на осмисленні та усвідомленні знань, на оптимальному поєднанні репродуктивного та творчого підходів до формування предметних умінь. 5.Спиратись тільки на досягнутий рівень розвитку дітей; не вважати неповноцінним той рівень досягнень деяких дітей, який не відповідає віковим стандартам. 6.Поступово урізноманітнювати й ускладнювати форми, методи та прийоми роботи з учнями, структуру уроків. 7.Систематично формувати, закріплювати та розвивати в учнів уміння та навички виконувати домашні завдання, навички самостійної навчальної праці. 8.Розвивати мислення, пам’ять, увагу. 9.Проводити навчально-виховну роботу на доступному для учнів, але достатньо високому рівні труднощів для оптимального використання та розвитку їхніх сил і можливостей. 10.Розвивати творчі здібності учнів. 11.Оптимально розвивати, розширювати й ускладнювати вимоги до учнів. 12.Психологічно готувати учнів до переходу на предметну систему навчання, підтримувати тісний зв’язок з учителями старших класів. 1. Уважно вислухайте дитину, прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти і прийняти його. Не перебивайте і показуйте свого страху. Відносьтесь до нього серйозно, з повагою. 2. Запропонуйте свою підтримку і допомогу. Постарайтесь переконати, що даний стан ( проблема) тимчасові і швидко пройдуть Проявіть співчуття і покажіть, що ви поділяєте і розумієте його почуття. 3. Зацікавтесь, що саме турбує підлітка. 4. Впевнено спілкуйтесь з підлітком .Саме це допоможе йому повірити у власні сили. Головне правило в роботі з дітьми – не нашкодь! 5. Використовуйте слова, речення, які будуть сприяти встановленню контактів: розумію, звичайно, відчуваю, хочу допомогти. 6. В розмові з підлітком дайте зрозуміти йому, що він необхідний і іншим і унікальний як особистість Кожна людина незалежно від віку, хоче мати позитивну оцінку своєї діяльності. 7. Недооцінка гірша ніж переоцінка, надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряйте і викликати довіру в нього. 1. Проявляйте витримку під час спілкування з проблемними підлітками. 2. Терпляче і наполегливо пояснюйте неправильність їхніх поглядів і поведінки. 3. Намагайтесь переконувати і відкривати “важким” підліткам гідні та цікаві життєві перспективи. 4. Постійним повчанням не закріплюйте у підлітків, схильних до правопорушень, негативну оцінку своїх учинків. 5. Не перешкоджайте їхній участі у звичайних молодіжних об’єднаннях. 6. Уникайте надто наполегливо і безцеремонно втягувати таких підлітків в суспільні справи колективу учнів. 7. Сприяйте організації педагогами та батьками спільних масових заходів, що з’єднують підлітків з різною поведінкою, світосприйняттям, успішністю. 8. Втягуйте “важких” підлітків в суспільно корисні трудові справи, використовуючи притаманну їм завзятість в досягненні поставленої мети, прагнення до першості, частково усвідомлене почуття їхньої соціальної неповноцінності. 9. По можливості, з метою перевиховання підлітків, які вже зробили помилку в житті, змініть обставини та звичні їм форми поведінки, виказуйте їм довіру, схвалюйте їхні досягнення. 10. Виховуйте у таких підлітків вміння не тільки підкорятися, а й командувати, не принижуючи та не уражуючи інтереси однолітків. 1. Пошук і знаходження шляхів підвищення мотивації до навчання у слабких учнів: – винагорода дітей за досить незначний прогрес під час навчальної діяльності, а не за досконалість в ній; – активне заохочення в творчій діяльності, в спорті, в різних шкільних заходах тощо. 2. Виховання теплих почуттів до школи у слабких учнів: – дозволяти дітям брати участь у найважливіших справах школи, наділивши їх певною часткою відповідальності. 3. Не присвоювати дітям ніяких ярликів, спиратися на заохочення, підтримку, а не на покарання: – не бажано розділяти учнів (шляхом об’яв оцінок чи розподілу по групах), бо діти позбавляються необхідної мотивації; – корисно знаходити сильні сторони слабких учнів і хвалити їх за те, що їм вдається. 4. В роботу школи включати більше елементів, що задовольняють соціальні інтереси підлітків: – розширювати позашкільні форми діяльності підлітків; – залучати їх до організації такої діяльності; – прикладом, шляхом бесід виховувати у підлітків усвідомлення, прийняття шкільних цінностей та норм. 1. Намагайтеся створити добрі стосунки у спілкуванні з підлітком, бо їх відсутність – це причина виникнення тривожності у дитини. 2. Поважайте індивідуалізм підлітка, бо його зневага веде до появи самотності дитини. 3. Стверджуйте загальнолюдські цінності – це стане на допомогу під час появи у підлітка думок про самотність або втрати друга (друзів). 4. Частіше нагадуйте “важким” підліткам про їхні позитивні якості – це допоможе уникнути в їхній свідомості закріплення негативних оцінок щодо них самих та формування низької самооцінки. 5. Навчайте підлітка поважати свою гідність, розуміти свої вчинки, виховувати самоповагу, позитивне ставлення, розуміння, терплячість до оточуючих, їхніх оцінок щодо самого підлітка. 6. Сприяйте розвитку процесу самореалізації – активній праці самого підлітка щодо розвитку своєї особистості. 7. Створюйте умови щодо формування у підлітків інтересу до того, якими вони стануть у майбутньому – це могутній фактор саморозвитку “важкого” учня. 8. Допомагайте “важким” підліткам знайти свої життєві цілі – це зможе усунути багато проблем під час їхнього виховання. 1. Бути уважним до потреб дитини. 2. Демонструвати модель неагресивної поведінки. 3. Бути послідовним у покаранні дитини, карати за конкретні вчинки. 4. Покарання не повинні принижувати дитину. 5. Навчати прийнятних спееобів вираження гніву. 6. Давати дитині можливість виявляти гнів безпосередньо після фрустрації. 7. Розвивати здатність до емпатії. 8. Розширювати поведінковий репертуар дитини. 9. Відпрацьовувати навички регулювання конфліктних ситуацій. 10. Учити брати відповідальність на себе. 1. Якщо агресія є усвідомленим, контрольованим актом з боку дитини, то для дорослого важливо не піддатися на таку маніпуляцію. При цьому доречно досить різко присікати агресивні дії або (якщо це не завдасть серйозної шкоди самій дитині та оточенню) ігнорувати їх. 2. Якщо агресія є виявом садомазохістських схильностей, психолог має працювати спільно з психотерапевтом і психіатром. 3. Якщо агресія є виявом гніву, можливе використання різноманітних стратегій впливу: 1) навчати дітей контролювати свої емоції і способи регулювання негативних почуттів без шкоди для оточення (цю стратегію використовують, якщо агресія виявляється у прямій формі). Наприклад, треба вчити змінювати пряму агресію на непряму за допомогою предметів-замінників, позбуватися внутрішнього напруження через активні дії, заняття спортом, рухливі ігри, вияв символічної агресії; 2) розвивати в дитини вміння знижувати рівень емоційного напруження через фізичну релаксацію (для цього використовують Методи керування пасивно-агресивною поведінкою учнів 1. Зрозуміти, що пасивно-агресивна дитина може викликати в педагога у відповідь негативні почуття і неконструктивну поведінку. 2. Зрозуміти, що мета пасивно-агресивної дитини — вивести вчителя з рівноваги, домогтися, щоб він втратив контроль над собою. 3. Зрозуміти, що всі пасивно-агресивні тактики — це неприйнятні способи вираження гніву та злості. 4. Проаналізувати, як ви сприймаєте чиєсь роздратування і виражаєте свій гнів, щоб упевнитися, що ви самі не реалізуєте у своїй поведінці пасивно-агресивний стиль. Поради вчителям по роботі з дітьми агресивної поведінки • 3 агресивною дитиною не можна розмовляти на підвищених тонах — таким чином ви провокуєте посилення агресивних імпульсів. Послідовне використання спокійної, плавної мови дасть дитині змогу переключитися і почати слухати вас. При цьому особливо важливо визнати право дитини позбуватися своєї енергії різними способами, після чого вона почне прислухатися, у вас з’явиться шанс допомогти їй опанувати конструктивні методи виходу агресивних імпульсів. • Деякі діти під впливом дорослих довгий час здатні стримувати свої агресивні імпульси навіть тоді, коли інші зачіпають їхню особистість («Битися недобре! Не зважай!»). Щоправда, ніхто не вчить не чути образ на свою адресу. Наслідок — час від часу в такої витриманої дитини відбувається сильний вилив емоцій. І якщо вона вже вдарить кривдника у такому стані, то не дивно, що це може призвести до його травмування. Тому, як співають у пісні, «честь должна бьіть спасена мгновенно». Тоді буде набагато менше проблем. • Агресивні вияви можна знімати за допомогою спеціальних вправ. Наприклад, навчити дитину зосереджувати увагу в момент імпульсу на своїх руках і навмисне стискати кулаки з максимальним напруженням. Гіпернапруження обов’язково зміниться релаксацією м’язів. І якщо агресія не минає, то принаймні стає керованою. • Добре допомагає агресивним дітям і психофізичне тренування. Навички виконання вправи «Левітація рук» дозволяють зменшити загальний рівень агресивності й навчитися керувати собою в кризових ситуаціях. Правила покарання агресивних дітей та підлітків • Покарання не повинно шкодити здоров’ю дитини — ні фізичному, ні психічному. Понад те, воно має бути корисним. • Якщо є сумніви, покарати чи ні, не карайте, навіть якщо вже зрозуміли, що надто м’які, довірливі й нерішучі. Жодної «профілактики», жодних покарань про всяк випадок». • За один раз — одне. Навіть якщо провин багато, покарання може бути суворим, але тільки одне за все відразу» а не по одному за кожну провину. Салат із покарань — страва не для дитячої душі! Не можна карати за рахунок любові. Хай там ідо трапилося, не обмежуйте дитину в схваленні й заохоченні, на які вона заслуговує. • Термін давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням. Покарання із запізненням навіюють дитині минуле, не дають стати іншою. • Покараний — пробачений. Інцидент вичерпано. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку! • Без приниження. Хай там що сталося, хай там якою є провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перемога нашої сили над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ми несправедливі, покарання подіє тільки у зворотний бік. • Дитина має боятися не покарання, не гніву, а нашого засмучення. Слід розуміти, що, не будучи досконалою, вона не може не засмучувати тих, хто її любить. Поради педагогам, котрі працюють із важковиховуваними дітьми Поради педагогам, котрі працюють із важковиховуваними дітьми Я Практичний психолог Поради щодо покращення психологічного клімату в класі 1. Організація загальних колективних справ, спільних переживань: 2. Уміння вчителя формувати гуманні взаємини з учнями: Практичний психолог Як підтримати дисципліну в класі? Альберт Ейнштейн був мрійником. Вчителі бідкалися, що з цього хлопця нічого не вийде, бо своїми діями він порушує дисципліну в класі, і йому ліпше покинути школу. Проте Ейнштейн став одним із видатних науковців у світу Поради вчителю) 1. Установіть межі дозволеного, еталони поведінки учнів для стандартних ситуацій (як входити у клас, як сидіти, відповідати на запитання, прибирати книжки тощо). Зробити це треба, перш ніж ви почнете стежити за дотриманням порядку. 2. Поводьтеся так, щоб учні відчували, що ви керуєте навчальним процесом, при цьому всіляко стимулюйте їхню активність. 3. Стежте за своєю мовою, розмовляйте завжди повільно, спокійним голосом. 4. Не відволікайтеся на незначні порушення, моралізування. Урок – це не арена для з’ясування стосунків. 5. Дотримуйтеся доброзичливого, мажорного тону, будьте уважні до кожного учня. Надавайте необхідну підтримку, відзначайте успіхи, створюйте життєрадісний, оптимістичний настрій у класі. 6. Стежте за правильністю постави, проводьте фізкультхвилинки. 7. Давайте учням частіше працювати у групах – це може бути стимулом до зайнятості кожного, запорукою хорошого настрою і доброзичливої поведінки. 8. Створюйте такі умови, щоб важкі, слабкі діти могли почуватися лідерами. 9. Не принижуйте учнів, не вдавайтеся до образ, сарказму. Гнів, дратівливість, імпульсивність не сприяють зміцненню дисципліни й авторитету вчителя. 10. Будьте привітними, але враховуйте, що фамільярність може призвести до неповаги. 11. Не виявляйте антипатії до важких учнів, сподіваючись від них поганої поведінки. Діти відчувають скептичне ставлення до них і часто поводяться відповідно до ваших очікувань. 12. Не допускайте появи «улюбленців», це створює зайві проблеми, ускладнює стосунки в колективі. 13. Умійте керувати емоціями, знайте ціну кожному слову, тонові. 14. Не соромтеся виявляти почуття гумору. Можна посміятися і з себе, адже ви не вважаєте себе досконалим. Проте не можна висміювати учнів. 15. Не забудьте привітати дитину з днем народження. 16. Підтримуйте контакт із учнями поза уроками, на заняттях гуртка, позакласних заходах, спільних походах. 17. Зміцнюйте зв’язки з батьками, намагайтеся отримати від них підтримку. 18. Робіть виклад матеріалу яскравим, захоплюйте учнів за допомогою різноманітних методів, наочності та змістовності. На вибір учнем прийнятної або неприйнятної поведінки впливають такі умови: якість стосунків між ним і вчителем; атмосфера у класі, спрямована на успіх або, навпаки, деструктивна; відповідна цьому структура класного колективу. Психологічні рекомендації вчителям щодо роботи з дітьми-переселенцями у конфліктний та постконфліктний період Діти, що приїхали до нас з зони АТО пережили безліч різних стресових ситуацій. Як і дорослі, більшість дітей справляються з численними стресами, пов’язаними з положенням переселенця, однак вони в більшості випадків травмують дитячу психіку, в результаті чого деякі діти стають психологічно вразливими. І це цілком зрозуміло, адже ці діти часто втрачають батьків, близьких людей, які за ними доглядали, братів і сестер, родичів і друзів, свій будинок, майно, іграшки, знайоме оточення, звичний образ повсякденного життя. У навчальних закладах при роботі з дітьми-переселенцями важливо не робити ніяких припущень про те, що вони пережили, і не наклеювати на них ярликів “не такий, як усі” або “травмований”. У кожної дитини була своя втрата, психологічна травма, і всі діти по-різному реагують на ці переживання. Влаштована в житті людина знаходиться в центрі цілої системи взаємин. Переселенців надзвичайні обставини зривають з якоря, позбавляють опори. Люди, що мають соціальну допомогу і надають освіту, повинні допомагати їм відновити зв’язки в цій павутині проблем. Школи, зокрема, можуть допомогти дітям зав’язати нову дружбу, відновити роль і статус. Надання цим дітям емоційної підтримки є невід’ємною частиною шкільної політики щодо біженців, і це питання не можна розглядати у відриві від таких питань, як забезпечення дружньої атмосфери, позитивних зв’язків між сім’єю і школою. Школа, в якій задовольняються потреби дитини, яка опинилася у складних життєвих обставинах в навчанні і соціальному спілкуванні, – це саме та школа, де дитина відчуває себе щасливою. І навпаки, скільки б не допомагали дитині порадами, вона не буде щасливою, якщо стикається з нерозумінням у школі. Одні діти-біженці можуть пристосовуватися і знаходять своє місце в новій школі. Інші спочатку почувають себе розгубленими і нещасними, але потім цілком здатні добре вчитися. Менша частина таких дітей виявляють ознаки порушення поведінки. Важливо, щоб педагоги були уважними і знали, коли і що викликає у дітей поганий настрій. Тільки за такої умови можна надати потрібну підтримку. Якщо у дитини виникають труднощі в школі, надзвичайно важливо негайно встановити гарний зв’язок з батьками або іншими основними опікунами. Іноді проблеми батьків і дитини можуть бути тісно взаємно пов’язані. Надзвичайні обставини часто руйнують сімейні стосунки: діти можуть позбутися батьків або основних опікунів. Ще частіше діти позбавляються уваги своїх батьків, які бувають настільки поглинені турботою про виживання і власними проблемами, що не можуть приділяти маленьким дітям ту увагу, якої вони потребують. Для багатьох вимушених переселенців ізоляція і відсутність підтримки є важливими факторами ризику. Якщо біженці-діти відчувають труднощі в школі, важливо перевірити, чи мають вони і їхні родини підтримку з боку місцевого населення, чи відвідують позашкільні гуртки, чи мають доступ на ігрові майданчики. Будь-яка дитина, що викликає тривогу, повинна спостерігатися протягом деякого періоду часу. Педагогам слід уникати робити поспішні висновки або наклеювати на дитину готовий ярлик. Вони повинні спробувати з’ясувати біографію дитини і відомості про те середовище, з якої вона вийшла, а також причини її поведінки. Прихід в нову школу часом викликає страх у багатьох дітей. Є школи, наприклад, великі і галасливі, і діти можуть в них почувати себе втраченими, особливо коли у них мало друзів. Хоча під час уроків дитина ще абияк може справлятися з труднощами, на перервах вона може почувати себе зовсім нестерпно. Тому рекомендовано, щоб в школах були безпечні місця, наприклад кімната або яке-небудь тихе місце, де діти можуть посидіти, якщо їм не хочеться брати участь в іграх на майданчиках. Діти сімей біженців і вимушених переселенців відчувають проблеми різноманітного характеру: побутові, матеріальні, психолого-педагогічні, що призводить до різних форм психосоціальної та педагогічної дезадаптації. Багато дітей сімей мігрантів демонструють задовільне ставлення до навчання, слабку ініціативність, відхилення особистісного розвитку (занижена самооцінка, підвищена тривожність, знижене самопочуття, активність, настрій; мають місце прояви агресивності, порушення поведінки). Дітям, котрі пережили психологічну травму, досить важко зрозуміти, що сталося з ними. Це пов’язано, насамперед, з їх віковими особливостями, їм бракує соціальної, фізіологічної та психологічної зрілості. Дитина не в змозі повністю усвідомити зміст того, що відбувається, вона просто запам’ятовує саму ситуацію, свої переживання в ту мить (в пам’ять врізається вереск гальм, свист падаючого снаряда, гул вертольотів, звуки ударів, вибуху, жар вогню і т. д.). Інтенсивність переживань може бути занадто сильною для дитини, і вона стає дуже вразливою. Травмовані діти висловлюють свої, пов’язані з пережитим, почуття через поведінку. Так, у дітей дошкільного віку (від 4 до 7 років) відзначається прагнення до одноманітної гри з використанням предметів, що мають відношення до психотравми. Спектр посттравматичних симптомів у дітей включає в себе зміни на фізіологічному, емоційному, когнітивному, поведінковому рівнях. До загальних посттравматичних симптомів, характерних для дитячого віку, відносяться: На фізіологічному рівні: 1. Порушення сну, часті пробудження під час сну внаслідок кошмарів. 2. Багато дітей скаржаться на болі в животі, головні болі, що не мають фізичних причин. 3. Часте сечовипускання. 4. Розлад стільця. 5. Тремтіння, посмикування. 6. Соматизація – стан, пов’язаний з рецидивними соматичними скаргами тривалістю кілька років. На емоційному рівні: 1. Загальна і найперша реакція на пережитий стре, страх, тривогу. З часом у дітей можуть розвиватися специфічні фобії; розлад тривожної розлуки, порушення характеризується вираженою тривогою, внаслідок відділення дитини від звичної турботи про нього, страх засипати в темряві одному. 2. Деякі діти часто відчувають почуття провини за те, що трапилося, у них формується уявлення про те, що «погані речі трапляються з поганими дітьми» і вони сприймають хвилювання і страхи батьків як викликані власною поведінкою. 3. Психотравмовані діти стають більш дратівливими. 4. Розвивається депресія. 5. Діти стають плаксивими. На когнітивному рівні: 1.У травмованих дітей погіршується концентрація уваги, вони стають неуважними. 2. Порушується пам’ять, діти стають забудькуватими, часто діти не можуть пригадати важливу персональну інформацію, зазвичай травматичного або стресового характеру. 3. Диссоціативна фуга. Характеризується нездатністю згадати минуле і безладом, плутаниною, в поєднанні з раптовим і несподіваним втікання з дому. 4. У травмованих дітей часто з’являються думки про смерть. На поведінковому рівні: 1.У травмованих дітей можлива різка зміна поведінки: вони не хочуть розлучатися з батьками навіть ненадовго, деякі можуть в прямому сенсі слова чіплятися за батьків і мати потребу в їх постійній присутності, фізичному контакті з ними і заспокоєнні. 2. Багато дітей часами повертаються до поведінки, властивими молодшому віку. Деякі мочаться в ліжко, втрачають навички охайності, смокчуть пальці або взагалі поводяться як малюки. 3. Травмовані діти стають більш впертими, гнівними, агресивними. Їх поведінка характеризується ворожістю і конфліктністю по відношенню до інших. 4. У травмованих дітей зазвичай відзначається широке коло поведінки – такої як: страхи виходити з дому, залишатися одному або бути в замкненому просторі. 5.Розлад реактивної прихильності характеризується помітним порушенням розвитку соціальних навичок до п’ятирічного віку. У важких випадках ці симптоми можуть тривати протягом декількох місяців. Рекомендації вчителям щодо роботи з учнями, які відносяться до «групи ризику» 1. Необхідно дати відчути дитині, що вона належить до групи, класу, не відторгнута і займає важливе місце в колективі. Однак не можна примушувати її жити в “кучі” і обов’язково бути на очах. Кожен має потребу в тому, щоб побути наодинці з самим собою, тим більше дитина. 2. Заохочуйте дитину в тому, щоб вона дозволяла собі приємно проводити час, яке потребує взаємодію з людьми. 3. Виставляйте малюнки дитини, поробки, твори, одним словом, все те, що може зацікавити оточуючих. Це буде підвищувати впевненість дитини в собі, почуття самостійності. Хваліть її частіше. Допоможіть їй розпізнати та виразити приховані почуття, використавши для цього такі надійні канали, як малювання, роботу по дереву, ліплення, шиття ляльок, читання вголос розповідей, музику. Частіше запитуйте що вона відчула в тій чи іншій ситуації… 4. Дізнайтесь, з ким дитина хотіла б працювати в групі і хто з дітей має на неї найбільший вплив. Розробіть план дій для дитини його бажаним партнером. 5. Записуйте на аркуші паперу або реєструйте подумки скільки разів на день ви звертались до дитини і скільки разів ви висловили позитивні репліки і коментарі в її адресу. Перевіряйте цей “список” в кінці дня. Це буде нагадувати вам про ваше добре починання і про успіхи вашої дитини. Поради соціального педагога вчителям початкових класів
Поради соціального педагога щодо встановлення довіри між проблемним підлітком і класним керівником
Рекомендації педагогам щодо спілкування з дітьми схильними до правопорушень
Рекомендації соціального педагога вчителям
із забезпечення засобів впливу на підлітка щодо поліпшення його поведінки
Рекомендації учасникам педагогічного процесу щодо підвищення самооцінки у “важких” підлітків
Правила роботи з агресивними дітьми:
Прийоми, які можна використовувати під час роботи з агресивними дітьми
к показати дітям, що їх цінують?
Центру ФППДРДП
Коваль М.В.
Центру ФППДРДП
Коваль М.В